Ім’я Вельзевул (Beelzebub, Baal-zebul, Beelzeboul, Belzebub) оточене міфами, страхом і містичною величчю. Його називають князем демонів, символом спокуси, зла й гордині. Проте за цим ім’ям прихована глибша історія — від давніх культів до християнської демонології. Вона простягається через століття, змінюючи образ Вельзевула від божества родючості до втілення пекельної влади.
Походження і значення імені Вельзевул
Первісно Вельзевул був ідолом ханаанців. Його ім’я означало «Володар мух». Водночас у стародавніх джерелах це слово вважають спотворенням імені Baal-zebul, яким називали головного ханаанського або фінікійського бога — «Володаря небес» або «Господаря божественного житла». З часом цей культовий образ перетворився на постать демонічну: уявлення про могутнє божество стали підґрунтям для постання князя демонів.
Ім’я «Беельзебуб / Вельзевул» походить з давньоєврейського בַּעַל-זְבוּב (baʿal-zəbûb), що буквально перекладається як «володар мух / господар мух»
У демонологічних описах Вельзевул може з’являтися у двох подобах: або як гігантська потворна муха, або як істота велетенського зросту на троні. У цьому образі його обличчя і груди роздуті, ніздрі величезні, на голові — роги, за спиною — крила кажана, а ноги схожі на качині. Хвіст лева та густе чорне волосся завершують картину демонічної потуги.
Вельзевул у релігійній традиції
З найдавніших часів Вельзевула вважали грізним і могутнім демоном. За єврейською вірою часів Ісуса він був князем демонів. Фарисеї звинувачували Ісуса в тому, що він виганяє злих духів силою Вельзевула, адже вважалося, що здатність виганяти нечистих духів можна здобути лише через угоду з демонами. Євангелісти Матвій, Марко і Лука описують цю подію, де Ісус заперечує такі звинувачення, кажучи, що «Сатана не може виганяти Сатану».
Вельзевул у “Заповіті Соломона”
У псевдоепіграфічному тексті «Заповіт Соломона» Вельзевул (або Beelzeboul) постає як князь демонів, підкорений царем Соломоном за допомогою чарівного персня. Цар наказує демону Орніасу привести Вельзевула. Хоча Вельзевул чинить опір, він підкорюється силі персня.
Він називає себе «володарем усіх демонів». На наказ Соломона він розповідає про природу демонів і обіцяє передати царю всі нечисті духи у кайданах. Вельзевул повідомляє, що живе на Вечірній зірці — планеті Венера. Колись він був найвищим ангелом на небі і єдиним із небесних, хто впав. Разом із ним упав інший ангел — Абезетібу, якого кинули в Червоне море. За словами Вельзевула, Абезетібу ще повернеться у тріумфі.
Коли Соломон наказує викликати Абезетібу, Вельзевул відмовляється показати будь-якого демона, але пророкує появу демона Ефіппаса, який підніме Абезетібу з моря.
Дії та вплив Вельзевула
Вельзевул каже, що він руйнує тиранів, примушує людей поклонятися демонам, розпалює хіть у святих мужів і вибраних священиків. Він сіє війни, вбивства й заздрість. Його сила зникає, коли вимовляють слова “Елоім” — «мій Бог», які вигукнув Ісус на хресті.
Соломон наказує Вельзевулу різати блоки з тебанського мармуру для свого храму. Інші демони обурюються, що такого могутнього духа примушують до праці, але цар каже: якщо Вельзевул прагне свободи, він має розкрити «небесні таємниці». Демон радить Соломону спалювати миро, ладан, цибулини морських рослин, нард і шафран, а також запалювати сім світильників під час землетрусу, щоб побачити небесних драконів, які тягнуть колісницю Сонця. Соломон не вірить і змушує демона продовжити роботу.
Вельзевул і Сатана
В апокрифічному «Євангелії від Никодима» описано, як Вельзевул став володарем пекла, підкоривши Сатану. Після розп’яття Ісуса Сатана хвалився, що забере Ісуса до пекла. Вельзевул благав його цього не робити, бо Христос занадто могутній. Коли Ісус з’явився, Вельзевул штовхнув Сатану від воріт пекла й наказав демонічним силам утримати їх. Але вони не змогли. Ісус зламав кайдани душ і вивів усіх святих до неба. Тоді Сатана промовив: «Сатана, князь, буде під твоєю владою навіки».
Середньовічне уособлення
У середньовіччі Вельзевула вважали демоном великої сили, який керує шабашами відьом. Йому віддавали честь у хворобливих ритуалах, де замість образу Ісуса на хлібі карбували ім’я Вельзевула. Існували описи, де він вступає у зв’язок із відьмами під час оргій. У XVII столітті, коли чорні меси набули популярності, його ім’я вигукували під час ритуалів.
У середньовічних гримуарах Вельзевула згадують як одного з найнебезпечніших демонів для виклику.
Згідно з описами, чаклун, який наважувався викликати Вельзевула, ризикував померти від епілепсії, апоплексії або удушення.
Його ім’я згадували під час демонічних одержимостей:
- Нікол Обрі у Лані, Франція (1566 рік)
- монастирські випадки у Лудені та Екс-ан-Провансі
- справа в Ерлінгу, штат Айова, на початку XX століття, коли Вельзевул оволодів Анною Еклунд на прохання її батька.
У всіх цих випадках його сила вважалася проявом гріха обжерливості — п’ятого зі Семи смертних гріхів.
Образ і культурна спадщина
У творах пізніших століть Вельзевула часто ототожнювали із самим дияволом. Спершу він був окремою істотою, але поступово, у творах Данте, Джона Мілтона й Беньяна, став рівнозначним Сатані. Його ім’я викликали на відьомських процесах і під час масових істерій щодо одержимості.
Серед демонологів він відомий як падший ангел чину херувимів, засновник пекельного Ордена Мух. У книгах його описували як гігантську муху — саме так він нібито з’являється під час виклику.
Вельзевул править пекельним світом як символ спокуси, гордині й руйнування. Його історія — це еволюція від божества життя до втілення гріха. І навіть тепер ім’я Вельзевул залишається синонімом демонічної влади, виклику світлу і символом зла, що не зникає з людських уявлень.
www.occult-world.com/beelzebub
